

24 роки професійного юридичного захисту.
Під час обшуків у кримінальному провадженні про ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 212 КК України) у товариства вилучили грошові кошти, електронну техніку, партію тютюнових виробів і транспортний засіб. Слідчий суддя відмовив прокурору в арешті цього майна.
Прокурор оскаржив ухвалу в апеляційному порядку. Апеляційний суд залишив ухвалу без змін, а скаргу без задоволення. Суд погодився, що слідство не довело зв'язку майна з кримінальним правопорушенням. Майно товариства залишилося без арешту.
Спір стосувався не винуватості конкретних осіб, а питання, чи є підстави арештувати майно товариства. Прокурор вважав вилучені речі речовими доказами. Він також стверджував, що гроші та цигарки набуті кримінально протиправним шляхом. Позиція захисту й слідчого судді була іншою: слідство не обґрунтувало, яке відношення майно має до розслідуваного правопорушення. Арешт майна є обмеженням права власності, тому потрібні чітка правова підстава й доведений зв'язок.
КПК України вимагає обовязкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер. Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильного їх дотримуватися. Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у звязку з якими потрібно здійснити арешт майна. Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна. Під час апеляційного розгляду встановлено, що слідчий суддя в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Адвокат вивчив клопотання про арешт майна і додані матеріали та оцінив, чи відповідає клопотання вимогам ст. 170, 171 КПК України. Він окремо проаналізував, чи повʼязують матеріали вилучене майно з обставинами правопорушення. Також він перевірив твердження слідства про взаємини товариства з контрагентами. Для цього зіставили відомості з листом фіскального органу та первинною бухгалтерською документацією.
Захист зібрав документальне підтвердження господарських взаємин товариства з частиною контрагентів та відсутності таких взаємин з іншими. Ці документи, зокрема лист територіального органу фіскальної служби, подали суду для долучення до матеріалів.
Адвокат узяв участь у відкритому засіданні апеляційного суду. Він заперечував проти доводів скарги прокурора й обстоював законність ухвали слідчого судді. Свою позицію він підкріплював поданими документами.
Апеляційний суд залишив без змін ухвалу слідчого судді, якою відмовлено в арешті майна, а апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення. Ухвала суду остаточна і касаційному оскарженню не підлягає.
Кейс буде корисним власникам і керівникам бізнесу, на майно яких накладають арешт у межах податкових проваджень. Це стосується навіть тих випадків, коли саму юридичну особу не підозрюють у вчиненні злочину. Він показує, що вилучення під час обшуку ще не означає арешт. Слідство повинно навести конкретні правові підстави та довести зв'язок кожної вилученої речі з розслідуваними подіями. Кейс також демонструє, як результативно працює захист: він підкріплює позицію офіційними документами й первинною бухгалтерією, а також ґрунтується на стандартах ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Ухвала
Будь ласка, заповніть форму, щоб зв'язатися з нашою командою.

Зазвичай ми відповідаємо через форму протягом 24 годин.
Кейси, успішні результати та практичний юридичний досвід



