

Яна Рибак
Асоційований партнер, адвокат
24 роки професійного юридичного захисту.
Розлучення рідко минає без спору про те, кому і що залишається. Навіть, коли подружжя домовилося про все інше – з ким будуть живи діти, хто покидає та виїджає з квартири, — питання щодо майна здатні обернути миролюбне рішення про розлученн на затяжний конфлікт, який триває довше, ніж сам подружній союз. Це актуально як для питань, пов’язаних з підприємництвом та нерухомістю за кордоном, так і для кредитів на придбання квартири чи старого автомобіля.
Більшість людей уявляє поділ майна спрощено: "куплено в шлюбі — ділимо навпіл". На практиці все інакше: враховуються походження джерела коштів, момент і підстава набуття активів, наявність боргів, інтереси дітей тощо. Саме професійна консультація адвоката може дати відповіді на такі питання, наприклад, як-то, що вважається спільною сумісною власністю, як правильно поділити квартиру, автомобіль, бізнес, інше рухоме та нерухоме майно, чи, навіть, кредит, коли частки перестають бути рівними, і чому добровільна домовленість майже завжди вигідніша за судовий позов.
Меседж дужепростий: усе, що подружжя купило за час шлюбу за спільні кошти, вважається їхньою спільною власністю незалежно від того, хто з них двох фактично укладав договір купівлі, на чиє ім'я оформлена супутна документація і хто вносив більшу частину платежів. З юридичної точки зору важливим є не питання «хто заробив це», а те, «коли і за рахунок яких коштів» це майно з’явилося.
Це правило часто дезорієнтує людей, які звикли ототожнювати право власності з наявними документами. Однак до спільного сімейного майна діє інша законодавча логіка: укладення шлюбу створює спільність інтересів, тому прибуток або майно, набуті одним із подружжя, автоматично стають спільним надбанням сім’ї, якщо не доведено протилежне.
До спільної власності подружжя належать зарплата, чистий дохід підприємця, заощадження на депозитах і банківських рахунках, придбана в шлюбі нерухомість, автомобілі, побутова техніка, меблі, цінні папери, корпоративні права та частки в бізнесі. Сюди ж входять доходи від здачі спільного майна в оренду та проценти, нараховані на спільні вклади.
Не має відношення, хто з партнерів отримував більше доходів під час шлюбу — обидва партнери мають однакові права на частку майна незалежно від їхнього фінансового внеску в родинний бюджет. Той із подружжя, хто вів домашнє господарство, доглядав дітей або з поважних причин не мав самостійного власного доходу, має рівне право на спільно набуте майно — це один із базових принципів сімейного та цивільного права, який суди застосовують послідовно. В той же час, законодавство передбачає і випадки, за яких один з подружжя має право на більшу частку, ніж інший.
Поширена помилка — вважати, що квартира чи автомобіль належать тому, на кого оформлено право власності. Це категорично не працює так. Якщо майно придбане в період шлюбу, другий з подружжя має право на частку навіть без письмової згоди чи безпосередньої фінансової участі в угоді. Оформлення на одну особу впливає лише на зручність обслуговування майном і його обороту у побуті, а не на його правовий статус у разі виникнення правового спору.
На практиці це означає, що навіть якщо квартиру купив чоловік, і він же оформив на себе її, а дружина ніколи не була вписана у правовстановлюючі документи, вона все одно зберігає право вимагати свою частку при розлученні - за умови, що квартиру придбано вже в шлюбі.
Не кожна річ у квартирі автоматично стає предметом спору — закон і усталена судова практика чітко виключають окремі категорії майна зі спільної сумісної власності. Вміння розпізнавати ці винятки часто визначає долю спору ще до того, як його розглядає суд.
Все, що особа (дружина або чоловік) придбала до законної реєстрації шлюбу — квартира, автомобіль, бізнес, — залишається її особистою власністю навіть після розлучення. Факт спільного проживання, чи навіть спільного побуту і спільного користування таким майном після одруження, нічого не змінює. Проблема виникає, коли в шлюбі до особистого майна вкладаються спільні кошти (наприклад, ремонт квартири, придбаної до шлюбу, за кошти обох подружжя). У такому разі другий з подружжя може, наприклад, претендувати на компенсацію вартості поліпшень чи коштів витрачених на ремонт.
Майно, отримане одним із подружжя в подарунок або як спадщина, поділу не підлягає, навіть якщо це відбулося вже в шлюбі. Так само особистою власністю залишається майно, придбане за кошти, які належали особі до шлюбу або були отримані нею за особистим правочином (наприклад, від продажу власної квартири, яка була особистою власністю). Ключовий момент тут у доведенні походження коштів: якщо особа не може документально підтвердити, що гроші на купівлю активу є її особистими, суд з високою ймовірністю визнає майно спільним.
Одяг, взуття та інші речі індивідуального користування закон відносить до особистої власності того з подружжя, хто ними фактично користується, — і це правило діє навіть тоді, коли річ куплена за спільні кошти під час шлюбу. Те саме формально стосується й ювелірних прикрас: обручки, сережки, ланцюжки та інші коштовності, які особа реально носить, залишаються її особистою власністю незалежно від ціни й того, чиїм коштом їх придбано. Бо це – подарунки, а подарунки поділу не підлягають. Хоча, звісно, бувають виключення.
Але тут судова практика набагато обережніша, ніж здається на перший погляд. Поняття "коштовності" є оціночним, тому в кожній конкретній справі суд окремо з'ясовує, чи річ справді призначена для особистого носіння та користування, чи вона фактично виконувала функцію сімейних заощаджень. Якщо йдеться про золоті зливки, інвестиційні монети, великі партії необробленого каміння чи прикраси, придбані "про запас" і жодного разу не надягнені, суди схильні кваліфікувати такі активи як звичайне спільне майно, а не особисті речі, адже їхнє реальне призначення не збігається з поняттям індивідуального та особистого користування річчю. Тому в судових спорах, де фігурують дорогі ювелірні активи, варто заздалегідь готувати докази: хто фактично носив прикрасу, з якою метою її придбано, як вона використовувалася і чи зберігалася вона як особиста річ, а не як спосіб зберегти сімейний капітал у зручній формі.
За загальним підходом в цивільному та сімейному праві частки в спільному майні подружжя визнаються рівними – по половині кожному, тобто одна друга. Але це не абсолютне правило: суд, за наявними доказами, може відступити від рівності часток, якщо цього вимагають інтереси їхніх дітей (наприклад, той із батьків, з ким залишаються діти, може отримати більшу частку в житлі, аби забезпечити дітям належні умови проживання) або якщо один із подружжя діяв недобросовісно – приховував доходи, витрачав спільні кошти всупереч інтересам сім'ї, вивів активи напередодні розлучення.
Врахувати можуть і особистий внесок кожного з подружжя – не лише грошима, а й працею, доглядом за домашнім господарством, вихованням спільних дітей, допомогою в розвитку бізнесу другого з подружжя. Судова практика загалом консервативна щодо відступу від рівності часток: суди відходять від принципу "50 на 50" лише за наявності переконливих доказів, а не голослівних тверджень про "більший внесок". Тому завжди потрібно думати про докази.
Борги та кредити, взяті подружжям в інтересах сім'ї, діляться так само, як і майно, - пропорційно присудженим часткам. Якщо квартиру придбано в кредит і на момент розлучення залишок боргу не погашено, разом із нерухомістю діляться і зобов'язання з іпотеки.
Особисті борги одного з подружжя — наприклад, кредит, узятий без відома другого і не на потреби їхньої сім'ї, або борг, що виник унаслідок азартних ігор чи інших особистих витрат, - поділу не підлягають і залишаються персональним обов'язком того, хто взяв кредит. Тягар доведення того, що борг узято саме в інтересах сім'ї, а не для особистих цілей, лежить на тому, хто вимагає поділу боргу.
Окрема складна ситуація — споживчі кредити, оформлені на одного з подружжя вже під час шлюбу для ремонту спільного житла, навчання дітей чи розвитку бізнесу: такі борги, як правило, визнаються спільними, навіть якщо кредитний договір підписаний лише одним з подружжя.
Квартира, будинок чи земельна ділянка діляться одним із кількох способів: в ідеальних частках (наприклад, по 1/2 частині кожному), у натурі, якщо об'єкт технічно можна поділити на окремі частини з окремими входами; шляхом присудження нерухомості одному з подружжя з виплатою другому грошової компенсації вартості його частки; або через продаж об'єкта і поділ отриманих коштів пропорційно часткам.
Вибір способу залежить від того, чи можна фактично користуватися часткою, чи є в когось із подружжя переважний інтерес — наприклад, проживання з дітьми поблизу школи чи роботи, чи згодні сторони на грошову компенсацію замість натурального поділу, і чи має той, хто отримує квартиру, фінансову можливість виплатити компенсацію одразу або частинами. Для визначення розміру компенсації спираються на незалежну оціночну експертизу ринкової вартості об'єкта на момент поділу, а не на ціну придбання. Зважаючи на зазначені способи поділу такого майна, подружжя може домовитися про один зі способів і без звернення до суду (наприклад, продати майно та поділити кошти від продажу).
Автомобіль, як і будь-яке неподільне рухоме майно, зазвичай передається одному з подружжя — тому, хто ним фактично користується або на кого зареєстровано транспортний засіб, — а другий отримує грошову компенсацію половини ринкової вартості. Кошти на банківських рахунках і депозитах, накопичені в шлюбі, діляться порівну або відповідно до присуджених часток, включно з нарахованими процентами.
Якщо один з подружжя зняв спільні кошти чи продав спільний автомобіль без згоди другого напередодні чи під час розлучення, друге подружжя має право вимагати компенсацію вартості такого майна — суди визнають це порушенням права спільної власності і присуджують відповідну грошову компенсацію, навіть якщо самого майна вже не існує в натурі.
Частка у статутному капіталі товариства, акції чи корпоративні права, набуті в шлюбі за спільні кошти, так само входять до спільної власності, навіть якщо формально засновником чи єдиним учасником компанії є лише один із подружжя. На практиці суди не передають частку в управлінні бізнесом другому з подружжя, який не бере участі в діяльності компанії і не має відповідної кваліфікації, — натомість присуджують грошову компенсацію вартості частки, визначену за результатами незалежної фінансової оцінки бізнесу.
Такий підхід дозволяє зберегти бізнес дієздатним, уникнути втручання в корпоративне управління та захистити інтереси інших співвласників чи партнерів компанії, які не мають стосунку до сімейного спору. Водночас це створює практичну складність: оцінка діючого бізнесу — процес значно складніший, ніж оцінка квартири чи автомобіля, і сторонам варто готуватися до залучення фінансових експертів, аналізу фінансової звітності компанії за кілька років і можливих спорів щодо методики оцінки.
Найшвидший, найдешевший і найменш травматичний спосіб — домовитися самостійно, не доводячи справу до судового позову. Подружжя може укласти договір про поділ спільного майна в будь-який час: до розлучення, під час нього або вже після нього, оскільки закон цього не обмежує. Такий договір посвідчується нотаріально й дозволяє визначити частки, спосіб поділу нерухомості, порядок і строки виплати компенсації на власний розсуд, без участі суду та без публічного розгляду деталей сімейного бюджету.
Ще ефективніший інструмент — шлюбний договір, укладений заздалегідь, до чи одразу після реєстрації шлюбу. Він визначає правовий режим майна на майбутнє: що вважатиметься спільним, а що особистим, як діятимуть у разі розлучення. Це суттєво знижує ризик спору під час розлучення, оскільки наперед визначає, кому що належить. Особливо це актуально для власників бізнесу, підприємців та осіб, які вступають у шлюб, уже маючи значні активи: шлюбний договір дозволяє захистити дошлюбний бізнес чи майно від автоматичного визнання спільним у разі змішування активів під час шлюбу.
Якщо домовитися не вдається, шлях один — позов до суду про поділ спільного майна подружжя. У позові варто чітко визначити перелік майна, його вартість, правову підставу набуття кожного об'єкта і бажаний варіант поділу — у частках чи з виплатою компенсації.
Суд досліджує докази походження коштів, час і підстави набуття кожного об'єкта, наявність боргових зобов'язань, поведінку сторін під час шлюбу та інтереси дітей, після чого ухвалює рішення про частки та конкретний спосіб поділу. Практика показує, що успіх у таких справах напряму залежить від якості доказової бази: банківські виписки, договори купівлі-продажу, свідчення про джерело коштів, експертні висновки щодо вартості майна. Голослівні заяви про те, "хто що купував", суди до уваги не беруть.
Позовна давність для майнових спорів між подружжям обмежена, тому зволікати з поданням позову ризиковано — особливо якщо є підстави вважати, що інший з подружжя може почати відчужувати спільне майно. У таких випадках варто одночасно з позовом розглянути питання про забезпечення позову, щоб унеможливити продаж спірного майна до завершення розгляду справи.
Якщо ви плануєте розлучення, вже перебуваєте у спорі щодо поділу майна або хочете заздалегідь захистити свої майнові права, зверніться до адвокатів Адвокатського об'єднання «Шкребець і партнери». Ми проаналізуємо вашу ситуацію, визначимо оптимальну стратегію захисту, допоможемо врегулювати спір шляхом переговорів або забезпечимо професійне представництво ваших інтересів у суді. Запишіться на консультацію вже сьогодні, щоб уникнути помилок, які можуть коштувати вам значної частини майна.


Асоційований партнер, адвокат
Звертайтеся за консультацією до Адвокатського об'єднання «Шкребець і партнери». Наші адвокати допоможуть визначити склад спільного майна, оцінити перспективи справи, розробити ефективну правову стратегію, підготувати необхідні документи та забезпечать професійний захист ваших інтересів під час переговорів або в суді. Ми зробимо все можливе, щоб ви отримали справедливий розподіл майна та максимально захистили свої законні права.

Зазвичай ми відповідаємо через форму протягом 24 годин.
Останні новини, юридичні огляди та обрані публікації



