Скасування арешту на готівкові кошти, вилучені під час обшуку

Про справу

Клієнт звернувся по правову допомогу після того, як під час обшуку його житла в межах кримінального провадження вилучили грошові кошти номіналом 50 000 доларів США.

Згодом слідчий суддя наклав на них арешт із метою збереження речових доказів. Арешт діяв понад шість місяців, а орган досудового розслідування так і не надав жодного обґрунтування про звʼязок коштів із розслідуваним злочином. Адвокати домоглися повного скасування арешту.

Суть обвинувачення або спору

Предметом спору було не обвинувачення, а питання про правомірність арешту майна. Захист наголошував на тому, що накладення арешту на майно можливе лише за умови наявності підстав вважати, що воно є доказом злочину, що повинно бути встановлено в судовому порядку на підставі достатніх й допустимих доказів, наданих слідчим.

Прокурор заперечував проти скасування арешту.

На якому етапі клієнт звернувся по допомогу

Клієнт звернувся на стадії досудового розслідування, коли арешт уже діяв. Він не міг користуватися коштами й не мав інших процесуальних засобів повернути їх, окрім судового оскарження.

Складність справи

• Мета арешту - збереження речових доказів.
• Тривалість арешту. Кошти були недоступні для власника понад півроку, що створювало для нього значні фінансові труднощі.
• Позиція сторони обвинувачення. Прокурор заперечував проти клопотання, хоча жодних даних на підтвердження необхідності арешту не надав.

Аргументи адвокатів

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

• правову підставу для арешту майна;
• можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
• наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу);
• розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою;
• розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
• наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Накладення арешту на майно можливе лише за умови наявності підстав вважати, що воно є доказом злочину, що повинно бути встановлено в судовому порядку на підставі достатніх й допустимих доказів, наданих слідчим.

Як вбачається з наданих адвокатом документів, матеріали кримінального провадження не містили жодного доказу того, що арештоване майно набуте у власність будь-яким протиправним шляхом або внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Докази на користь клієнта

• Договір позики у формі розписки. Факт належності грошових коштів клієнту та законність їх походження підтверджується договором позики грошових коштів, у виді розписки
• Відсутність доказів протиправного набуття. Матеріали кримінального провадження не містили жодних відомостей, що гроші набуто злочинним шляхом.
• Відсутність обґрунтування з боку прокурора. Сторона обвинувачення не надала даних на підтвердження потреби в подальшому арешті.

Представництво в суді

Адвокат взяв участь у відкритому судовому засіданні. Він підтримав клопотання по суті та спростував заперечення прокурора про непідсудність. Для цього адвокат подав суду офіційні дані про місцезнаходження ГСУ ДБР та відповідну практику апеляційного суду. Він також звернув увагу на те, що сторона обвинувачення не надала суду жодних доказів необхідності арешту. Результат

Рішення суду

Слідчий суддя повністю задовольнив клопотання й скасував арешт на всі вилучені кошти. Суд виходив з того, що накладення арешту на майно можливе лише за умови наявності підстав вважати, що воно є доказом злочину, що повинно бути встановлено в судовому порядку на підставі достатніх й допустимих доказів, наданих слідчим.

Як вбачається з наданих заявником документів, матеріали кримінального провадження не містять жодного доказу того, що арештоване майно набуте у власність будь-яким протиправним шляхом або внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Разом з цим, накладений у даному кримінальному провадженні такий захід забезпечення як арешт майна належного клієнту, жодним чином не сприяє швидкому, повному та неупередженому розслідуванню у кримінальному провадженні та будь-яким чином не пов'язаний з розслідуванням конкретного злочину.

Крім того, окрім факту належності майна до предмету злочину, використання його як засобу чи знаряддя вчинення злочину чи одержання внаслідок вчинення злочину та/або встановлення, що воно є доходами від такого майна, для застосування арешту майна орган досудового розслідування повинен був довести, що клієнт здобув майно незаконно.

Натомість, жодних відомостей щодо дослідження цих фактів та доказів, які підтверджують наявності у арештованого майна таких ознак, не встановлено.

Що вдалося досягти

Клієнт повернув доступ до коштів, які були заблоковані понад півроку. Суд визнав арешт необґрунтованим, а втручання у право власності - таким, що не відповідало вимогам законності й пропорційності.

Практичне значення

Цей результат показує три речі:

• Факт вилучення майна під час обшуку сам по собі не робить його речовим доказом. Слідство має довести звʼязок майна зі злочином.
• Тягар доведення потреби в арешті лежить на стороні обвинувачення, а мовчання прокурора працює проти нього.
• Тривалий арешт без реальних підстав суперечить принципу розумних строків, і це може бути самостійним аргументом для його скасування.

Чому цей кейс є важливим

Кейс корисний усім, у кого під час обшуку вилучили гроші, цінності чи майно, а особливо тим, хто не має статусу підозрюваного. Він демонструє, що арешт не є безстроковим і не діє автоматично. Власник має право оскаржити його в суді, якщо підтвердить походження майна й покаже, що слідство не довело його доказового значення. Кейс також показує, що ефективний захист вимагає трьох складових: своєчасного втручання адвоката, роботи з документами, що підтверджують право власності, та чіткої позиції щодо процесуальних заперечень.